Четвер, 29.06.2017, 05:32
Вітаю Вас Гості | RSS

Розділи
Дещо з минулого Стебника [15]
Форма входу
Календар
«  Жовтень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

В онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2008 » Жовтень » 17 » Знову під Польщею
Знову під Польщею
18:30
Микола Дашко
"Дещо з минулого Стебника"    Розділ 11
 

Знову під Польщею

 

Во ім´я Господа Христа

І матері його святої!

Ляхи прийшли до нас війною!

Т.Шевченко. 
 

   Наші сусіди – поляки, щойно здобувши після занепаду Австрії свою незалежність, ніяк не могли змиритись з існуванням у Галичині української держави й кинули на Львів добре озброєне за гроші Антанти військо. Йому протистояла Українська Галицька Армія, створена із  колишніх підрозділів січових стрільців та цивільного українського населення.

   Незважаючи на низький рівень тогочасної  національної свідомості більшої частини стебничан, боронити молоду державу пішло свідоме стебницьке робітництво, що виховувалось на ідеях «Просвіти». У рядах УГА були Федір Лавриківський, Михайло Лупак, Юрій Уліцький, Семен Дирко, Юрій Андрущак, Михайло Амборський, Михайло Іваник, що працював лісником, Михайло Іваник, який працював на заводі пожежником, Михайло Варивода, Семен Кулик, Петро Стечкевич, Сень Стечкевич, Микола Печінка, Михайло Дмитрів, Іван Івасько, Василь Фаб´як, Степан Блажкевич,  Василь Олексишин, Іван Кравчук, Михайло Паращак, Григорій Лоцуняк, Михайло Мінчак, Михайло Пущак, Микола Рупінський, Микола Канька, Микола Василишин, Григорій Василишин, Микола Варивода. Гнат Лабовка, Лев Струк.  Семен Дирко та Юрій Андрущак загинули на полі бою. Василь Олексишин брав участь в обороні Львівського залізничного вокзалу.

   Без будь-якої підтримки ззовні слабо озброєна  УГА не могла встояти перед переважаючими силами ворога. 17 травня 1919 року наше військо залишило Дрогобицький повіт,  а 16 липня – землі Галичини й відійшло за ріку Збруч. Окуповану Західну Україну поляки назвали «Малопольська Всходня».

   У Стебнику  запанувала польська влада, яка заходилася вогнем та мечем насаджувати свої порядки. По навколишніх селах гасали польські каральні загони,  вишукували колишніх активістів ЗУНР та воїнів УГА й привселюдно жорстоко збиткувалися над ними. Багатьох  з них закатували на смерть. Недарма в зв´язку з цими подіями хтось із стебничан до двох вищезгаданих віршованих рядків додав ще свій : «Як прийшли поляки, то здирають шкіру з ср…».

   Стебнику пощастило уникнути цієї гіркої долі завдяки своєму новому старості – поляку, а можливо, завдяки його жінці, що була місцевою українкою. Кажуть, що староста відкупився від карателів з допомогою контрибуції – грошей, наспіх зібраних з української громади.

   Тепер стебничани, наче гарний сон, згадували часи  передвоєнної Австрії-небіжки та її бодай куцу, а все ж таки демократію, що неабияк сприяла розвитку української культури та національному  піднесенню українців Галичини. На фоні розгулу страшного  польського шовінізму авторитет колишнього австрійського цісаря Франца Йосифа ще довго жив серед наших людей. В одного старого стебницького солевара, колишнього русофіла, портрет продовжував висіти поміж образів святих до тридцятих років. Дарма, що той солевар за своє русофільство провів у Талергофі 2 роки. Але він нікому не дозволив мовити лихого слова про цісаря.

   Тепер місцеві поляки «ожили». Хоч у  демографічному аспекті українці своєю чисельністю (їх число на середину 30-х років становило понад 2400 осіб) значно переважали поляків, останні почували себе справжніми господарями. Їх кількість у селі різко зросла за рахунок новоприбулих мазурів-колоністів і в середині 30-х років становила понад 460 чоловік.

   Скрізь насаджувався культ Великопольщі та католицизму. У Стебнику активізував свою роботу польський костел, збудований  поляками ще  1894 році неподалік Саліни. Його обслуговував ксьондз з Трускавця. Поляки створили напіввійськове формування під назвою «Стшельци» (стрільці), що займало явно шовіністичну позицію до  українського населення. Почались гоніння на патріотів – українців та загалом на все українське. Відчуваючи історичну ненависть до українців, польська влада відібрала в них навіть мізерні національні права, котрі вони мали при Австрії. При цьому окупанти вдавалися до будь-яких засобів, аби лише допекти українцям, яких зневажливо називали «русінами» і яким, як нищій категорії населення, тепер відводилась роль чорних гречкосіїв та наймитів.

   На початку двадцятих років життя в Стебнику було надзвичайно важким. Післявоєнна інфляція пожирала останню копійку. Тоді в обороті були так звані польські марки. Робітник «Саліни» міг за місяць заробити кілька мільйонів тих марок. І треба було поспішати, аби щось на них купити. Так, одного дня буханець хліба коштував кільканадцять тисяч, а на другий день – вже кілька сот. Згодом, після введення польської національної валюти – золотого, ситуація дещо стабілізувалась.

 

 
© Авторське право книги Зіновій Дашко  2001р.
©  ТзОВ  " Вимір "  2001р.

 
Зробимо мову чистішою!
Помилка в тексті?
Виділіть мишкою
та натисніть Ctrl+Enter!
Категорія: Дещо з минулого Стебника | Переглядів: 2470 | Додав: Роман_В | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]