Якби мене запитали, чи жалкую я про те, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи... І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив.

У непроникному мороці комуністичної системи він вийшов у довгу і нелегку путь, і дві зорі світили йому й зігрівали душу – Свобода і Україна. В’ячеслав Чорновіл був найавторитетнішим політичним діячем нашої держави. Він був шанованим і в цілому світі. Належав до надзвичайно багатогранного й талановитого покоління шістдесятників. Разом зі своїми побратимами Василем Симоненком, Василем Стусом, Аллою Горською, Іваном Світличним зробив це покоління символом пробудження, прагнення України до волі. І цього свого вибору В’ячеслав Чорновіл не зрікся ніколи.

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, в останню неділю перед Постом, Церква згадує вигнання Адама з раю. Зачинено райські двері, осиротів людський рід, і ми разом з Адамом плачемо і просимо повернути нас до втраченого раю. Плаче кожна душа, просячи Бога повернути їй Божу любов. А Бог своєї любові від нас ніколи не віднімав. Це ми далеко від Нього відійшли і не чуємо вже Його близькості і Його голосу.

І ось на початок Великого Посту ми згадуємо про своє сирітство без Бога, згадуємо про рай – втрачену батьківщину і збираємося духом, щоб повернутися до Бога Отця. Але відбувається це не лише з кожним зокрема, але і з усіма разом. Так колись люди, які покидали місце поневолення й утікали на свободу, збирали свої немічні сили разом, щоб стати вільними. Для того щоб стати вільними, всі мусили бути єдиними і примиреними між собою. Ніхто не вижив би у страшній пустелі, якби кожний не піклувався про кожного, якби біда одного не стала бідою всіх.

Все пливе, все змінюється, та не все минає. Залишаються добрі наші справи у спогадах нащадків, у пам’яті людській, у піснях і душах, у музейних експонатах.
І не було б поступу вперед, якби обірвалася нитка поколінь, якби згасла пам’ять про ті справи давні, але не дуже далекі у просторі та часі.
Власне, таким ланцюжком, що не лише єднає минуле й сучасне, а й повсякчас нагадує, якою ціною здобувалася наша незалежність, є у Стебнику музейна кімната з історії національно-визвольної боротьби.

Ідея створення музейної кімнати належала голові міського осередку "Меморіал” п. М.Тимишину. Її підтримали і втілили в життя члени Стебницького осередку Спілки політв’язнів та Братства ОУН-УПА. Вони зуміли донести до відвідувачів дух і славу, жертовність і всеперемагаючу віру Героїв національно-визвольної боротьби.
Стенди в музейній кімнаті розміщені у двох ракурсах. Пан І.Галяк за допомогою акварелі та художнього олівця вміло змалював цілу галерею портретів одчайдушних оборонців нашої землі, котрі йшли на криваву прю за її волю. Тут зібрана історія державотворення та визвольної боротьби українського народу від княжих часів до героїки ХХ століття.
Решта стендів у музейній кімнаті - краєзнавчого характеру. На них бачимо історичне тло нашого міста. Їх автором є багатолітній політв’язень, колишній голова осередку СПВУ Роман Пацула. Допомагали йому політв’язні М. Тимишин, Т. Федик, Т. Лабовка, О. Качмар.