Президент України Віктор ЮЩЕНКО присвоїв звання Героя України провіднику ОУН, гідному сину українського народу, Степану Бандері.Слава Україні! Слава Героям!
Про підписання відповідного указу він сказав, виступаючи з промовою з нагоди Дня Соборності у Національній опері України. Ющенко зазначив, що цього моменту чекали мільйони українців і багато років.Нагороду з рук Президента отримав онук С. Бандери. Онук провідника ОУН, названий на честь дідуся, Степан Бандера наголосив, що це гідне рішення Президента.  | Степан Бандера - Герой України!Слава Героям! УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 46/2010Про присвоєння С.Бандері звання Герой УкраїниЗа
незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і
самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу постановляю:
Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена Держави БАНДЕРІ
Степану Андрійовичу – провідникові Організації українських
націоналістів (посмертно).Президент України Віктор ЮЩЕНКО20 січня 2010 року |
Степан Бандера (01.12.09 - 15.10.59)
Народився в с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині
(тепер Івано-Франківщина) в родині греко-католицького священика. В 1919
- 1927 навчався у Стрийській гімназії. На поч. 1922 став членом Пласту,
а згодом - Організації Вищих Класів Українських Гімназій. Після
закінчення гімназії намагався виїхати у Чехо-Словаччину для навчання в
Українській Господарській Академії у Подебрадах, але не дістав дозволу
від польських властей. В 1928 Б., ставши членом Української Військової
Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше -
пропаганди. Одночасно належав до студентської організації Група
Української Націоналістичної Молоді, що була тісно пов'язана з УВО. В
1929 Б. вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 -
член Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських-Землях (ЗУЗ), а з
червня 1932 - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В
червні 1933 на берлінській конференції ОУН Б. був офіційно затверджений
Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. Під час зустрічей з Є. Коновальцем Б.
виклав власне бачення шляхів розбудови організації та розгортання
національно-визвольного руху в Західній Україні. В 1933 Б. спланував і
провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду
полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту
Українського Національно-Демократичного Об'єднання проти спланованого
голодомору 1932-33 в Наддніпрянській Україні, Б. доручив М. Лемику
здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934 Б., виконуючи
постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного
з головних організаторів політики "пацифікації” щодо українського
населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б.
Пєрацького. В червні 1934 заарештований і в ході Варшавського процесу
1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари,
згодом заміненої на довічне ув'язнення. З 1936 Б. разом з М. Лебедем,
М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та іншими
націоналістами перебував у в'язниці "Swięty Krzyż” ("Святий Хрест”) у
Варшаві. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 звільнений з
тюрми. Прибувши до Львова, Б. разом з активом ОУН протягом короткого
часу виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї
України. В 1939 очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і
тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом
А. Мельника. 10.2.1940 у Кракові був створений Революційний провід ОУН
на чолі з Б., затверджений у квітні 1941 Великим Збором ОУН. Після
початку радянсько-німецької війни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням
відновлення української державності. За розпорядженням Б. були
сформовані три похідні групи ОУН (загальна кількість 6 тис. чол.),
Дружини Українських Націоналістів (складалися з військових частин
"Нахтігаль” і "Роланд”), організовано редакції газет. 30.6.1941 ОУН
(під проводом Б.) проголосила у Львові відновлення на
західноукраїнських землях української державності і сформувала орган
крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом - Українське Державне
Правління. 6.7. 1941 Б. був заарештований окупаційними властями і після
відмови скасувать акт відновлення Української держави ув'язнений у
концентраційному таборі Саксенгаузен. У цей же час брати Б. були кинуті
до німецького концтабору Освенцім, де загинули в 1942. Після звільнення
з концтабору військами союзників Б. внаслідок постійної загрози арешту
радянськими спецслужбами був змушений змінювати місце перебування. Жив
в Інсбруку, Зеєнфельді, Мюнхені. В лютому 1946 (за іншими даними - в
1947) Б. очолив провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). У грудні 1950
(за іншими даними - в серпні 1952) внаслідок розходження з питань
стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН Б.
відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН. В 1953-54 намагався
врегулювати відносини між українськими еміграційними угрупуваннями і
досягти консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном. В 1956 на
Конференції 3Ч ОУН Б. знову був обраний головою Проводу. В наступні
роки активізував роботу по налагодженню зв'язків з націоналістичним
підпіллям в Україні і формуванням нової нелегальної структури ОУН на
українських землях. Ця організаційна діяльність Б. серйозно занепокоїла
керівництво СРСР. 15.10.1959 у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський
пострілом із спеціально виготовленого пістолету (стріляв ампулами з
ціаністим калієм) вбив Б. Похований на кладовищі у Мюнхені. Б. автор
декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні
засади українського націоналізму, зокрема "Перспективи Української
Національної Революції” (1958) та ін. |