Бо саме спотворення перебігу тих подій, видається, є найвагомішою причиною нинішніх негараздів.

Французький генерал Анріс Поль-Простер у передмові до спогадів генерал-полковника армії УНР Олександра Удовиченка (народився у Харкові  125 років тому, 20.2.1887 р.) висловився так: «Народ, що виявляє такі докази спротиву і патріотизму, народ, який показує такі прекрасні героїчні вчинки, не може зникнути у рабстві».

Але умовою тої непохитної надії зайняти належне місце у сім’ї вільних народів він вважав живий спогад про своїх героїв.

"Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України… Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина, незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, увільнений могучим поривом своїх власних сил, має тепер змогу з’єднати всі змагання своїх синів для утворення нероздільної, незалежної Української Держави на добро і щастя робочого народу”, – оптимістично сповіщали часописи того періоду.

В інших історичних умовах він міг принести своїй нації славу світового філософа, не меншу, ніж у Канта. Однак доля та історичні обставини примусили його взяти на себе обов’язок праці в царині національного визволення. І він впорався зі своїм, добровільно взятим на себе обов’язком сповна, використавши усі дані Богом таланти там, де інші, можливо, були б і безсилими. Та все ж, до кінця свого життя він залишався філософом, за способом думання і способом викладення своїх думок. Можливо, саме тому для багатьох він досі є не дуже зрозумілим і не дуже оціненим. Це все — про Ярослава Стецька, 100-річчя від народження якого відзначаємо 19 січня.

Поки прийшов 1648 рік, Україна поклала багато жертв на вівтарі боротьби за свою свободу. Різні методи боротьби, різне її найняття, різне було усвідомлення мети в різних періодах, як теж було різне пов'язання й наголошування національного і соціяльного в нашій революції. Момент національний завжди був тісно пов'язаний із соціяльним. Українська революція, себто національно-визвольна війна мала тільки тоді успіх, коли оба ці моменти були органічно поєднані. Як лише було нехтоване соціяльне питання або, тим більше, коли замикала в свідомості українців національна причина неволі та національна мета боротьби — прихопила поразка.