Неділя, 20.08.2017, 05:54
Вітаю Вас Гості | RSS

Категорії
Культура [0]
Релігія [1]
Національна ідея [2]
Мова [0]
Наука, освіта [0]
Суспільство [0]
Політика [0]
Економіка [0]
Спорт [0]
Різне [0]
Поради , побажання [0]
Поради, побажання щодо покращення життя в Стебнику
Традиції в Стебнику [0]
Як колись було? Збережем наші традиції
Милосердя [0]
Історія [1]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

В онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » Стебник » Релігія

Тому, що став світлом світу
Ісповідникові віри, довголітньому в’язневі сумління за єдність Христової Церкви, колишньому парохові церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що в місті Стебнику, отцеві-мітратові Петрові-Йосафату Герилюкові-Купчинському з нагоди 90-річчя від дня його народження та 5-ліття відходу  в засвіти, присвячується.
                                                                            
Путь на Голготу велична тоді,
Коли знає людина,
на що й куди вона йде,
не прагнучи інших тріумфів, знаючи вищу величність…   
Леся Українка

     З дитячих літ кожен християнин засвоює істину, що путі Господні не ісповідимі. На зламі двох історичних епох (90–і роки минулого століття (1989 р.) Всевишній у дивний спосіб захотів проявити Свою святу волю, явивши до престолу храму Різдва Пресвятої Богородиці, що в Стебнику, отця-мітрата Петра-Йосафата, котрий, як і кожен християнин, ідучи за Христом, став Його наслідувачем, світлом світу: «Справжнє то було світло ‒ те, що просвітлює кожну людину» (Йо. 1: 9).

     Згадую отця Петра, і в уяві зринає Його світлий образ: правильної форми, як для чоловіка, риси обличчя, на якому спочиває відверта й щира посмішка, світлий, добрий і водночас глибокий погляд очей, з яких виливається нескінченна ласка й благодать Господня і які світяться відкритістю до світу. Надзвичайно простий, скромний та невибагливий у побуті. Нерозлучний зі святою вервичкою, що, ставши духовним каналом, упродовж багатьох десятиліть убезпечувала Йому безперервний зв'язок із Всевишнім Господом, святими угодниками, покровителями Христової Церкви й Української землі. А щира й ревна молитва,  що лилася з усього Його єства, незалежно від місця та інтенції її виголошення, сягаючи Небес, часто являла світові зримі щедрі дари. Багато віруючих   нашої парохії ‒ і не тільки ‒ мали змогу  неодноразово відчувати на собі її незбагненну силу через чудесні зцілення від невиліковних недуг чи  вирішення насущних проблем у цьому складному, ба навіть жорстокому світі.

     Літургії за Його участю переповнювали вірних Божою благодаттю, витворюючи в їхніх душах і серцях особливий стан, який складно пояснити, а ще важче описати мовними засобами, його можна й треба відчути через осягнення буття в ньому. Одне з таких відчуттів, хай дуже наближено, постараюся висловити.  Так, кожен з віруючих з дитячих років засвоює сентенцію, що під час Служби Божої слід максимально зосередитися в духовному, інтелектуальному та фізичному вимірах на цілості Святого дійства, проганяючи від себе будь-які помисли, не пов’язані з Літургією. Однак вранішні дзвони, що скликали на Святу літургію; щира молитва, виголошувана виразним, приємним, чистим, прекрасного, як на роки, тембру голосом; чудовий спів хору, а за одно й більшості вірян; просякаюча до глибини душі проповідь, у яку щонеділі та свята впліталося невимушене мереживо природного дрижання голосу проповідника, що відбивало суголосся його почуттів і помислів; супроводжуюча літургійне дійство мелодика церковних дзвонів, запах кадила, святі ікони тощо, ‒ усе це готувало злітну смугу для духовної обнови, убезпечувало відкриття каналів для особливого, невидимого, але в духовному аспекті зримого, зв’язку між отцем та паствою, що перебувала в храмі, і навіть поза його фізичними вимірами. Наступав момент, коли людська душа відкривалася для спливання Божої благодаті, серце зазнавало сокрушення, наповнюючись чимось незбагненним, тіло втрачало фізичну вагу, мозок починав генерувати високі ідеї та  помисли, думка ставала прудкою, сягаючи неземних просторів, розв’язуючи інколи надскладні життєві проблеми й завдання. Людська душа й тіло, зливаючись воєдино, підносились над земним буттям.  Одне слово, вірні осягали особливий  стан містичного  практичного преображення, хай і хвилевого.

     Саме такий чи наближений до нього стан неодноразово оволодівав і мною під час Святих Літургій. До цього варто додати, що мав щасливу нагоду запізнати отця зблизька ‒ і не тільки як отця, але і як церковного та громадського діяча, головно як надзвичайно незвичайну Людину. Часті багатогодинні бесіди, що відбувалися впродовж майже двох десятків років, заторкуючи розмаїті проблеми людського буття, переносили мене на його страдницькі життєві стежки-дороги, долання яких  і виформувало з нього великого Християнина-українця. Звісно, невимушені студії цих життєвих університетів допомагали й мені вдосконалюватись як християнинові, утверджуючись у дусі, згодом  ‒ інтелектуально та фізично, за що до кінця своїх днів буду дякувати  Господеві. Лише з Його волі чи допусту мав щастя пізнавати зблизька Того великого, воістину Святого ще за життя чоловіка, заслужити повагу й довіру, навіть стояти в обороні зневажених його прав,  а при великих  потребах відчувати на собі і своїх рідних велику відновлювальну силу Його віри.

     Про чудодійну силу його молитви вже випадала нагода свідчити людям. Перший раз це сталося ще за Його життя, під час святкування ювілею з нагоди 80-річчя від дня його народження, саме 10 років тому. Нагадаю, про що йдеться. На початку 90-років минулого століття, точніше 1990 року, у моєї матері було виявлено рак шкіри обличчя. Проведено променеве та медикаментозне лікування й підтримано на дусі: все нібито гаразд і рецидив не повториться.  Та наступного, 1991, року повторилося те ж. А ще через рік (1992 р.) діагностували 3-4 стадію раку легені. Хвороба інтенсивно загострювалася, супроводжуючись високим рівнем температури (39 ‒ 40 градусів), безперервним сухим кашлем, спричиненим постійним запальним станом зміненої природної форми трахеї, що сталося внаслідок повного етелектазу (спаду) іншої легені,  унеможливлюючи взагалі будь-яке відкашлювання. Стан був критичний: наступили повна відсутність апетиту, нульовий рівень імунітету, рекордний ступінь інтоксикації організму, збільшення лімфовузлів під пахами рук до розміру гусячих яєць. Проведено обстеження в Дрогобицькому тубдиспансері, онкодиспансері. Скеровано на додаткове обстеження ‒  комп’ютерну томографію (унікальний, як на той час, апарат, єдиний на всю Західну Україну) ‒ до Львівського обласного діагностичного центру. Діагноз не тільки підтвердився, але й додатково було діагностовано повне пораження метастазами  бронхи  й середостіння.  Лікарі «пророкували» не більше 1,5 ‒ 2‒ох місяців життя, хвороба не підлягала ні оперативному втручанню, ні хіміотерапії, ані променевій терапії. Маму виписали додому доживати лічені дні. Це можуть потвердити лікарі Стебницької міської лікарні (С. Андруневчин, І. Ямелинець, Я. Фіц, Б. Кейса, В. Стецик та ін.), Дрогобицького туберкульозного диспансеру (Л. Коваль, А. Левицький та ін..), Дрогобицького онкологічного диспансеру (Я. Стрийський, С. Шепетяк та ін.). Більшість з родини психологічно погодилася з неминучістю такого кінця. Однак дехто з нас без надії сподівався-таки чуда. Тепер я абсолютно переконаний: якщо дуже в щось віриш і надзвичайно того хочеш, що, зрозуміло, угодне Богові, то Всевишній завжди дає людині те, чого вона просить!!!  Отож, щирі молитви отця Петра, Святі літургії за здоровʼя, сповіді, причастя, єлепомазання,  щире навернення нашої сімʼї до Бога  поглиблювало віру, давало потребу, силу, снагу й можливість провадити затяжну боротьбу з тяжкою недугою, знаходячи відповідні засоби, людей, лікарів, і, що найголовніше,  ‒ перемогти! Усе це сталося, я свято переконаний, завдячуючи молитвам та порадам отця Петра. До речі, упродовж наступних років (після  початку хвороби) значна кількість людей, особливо наголошую на представниках лікарської професії, при різних зустрічах (упродовж майже 20–и років я був публічною людиною в нашому регіоні) висловлювали мені співчуття з приводу тяжкої втрати. Однак  Всевишній Господь виявив ласку свідчити про Його силу, на наше переконання,  саме через посередництво отця Петра, продовживши життя моїй матері й до нині.        Вірилося, що Господь назавжди відвернув від неї цю страшну недугу, адже пройшло багато років після першого (1990 р.) і наступного (1992 р.) її діагностування. Навіть почали забувати про неї, як про страшний сон. Правда, за останні роки зʼявлялися й скептики, котрі піддавали сумніву Божу силу. На їх переконання, ніхто не в силі вилікувався від такої хвороби.

     Через 18 років (у квітні 2010 р.) Господь посилає  на нашу родину чергове випробування. Матері учетверте знову  діагностують ту ж страшну недугу,  але вже іншого життєво важливого органу ‒ прямої кишки. У зв’язку з її непрохідністю маму терміново готують до онкооперації. І знову обстеження, обстеження й обстеження... Мама категорично не погоджується на оперативне втручання, адже знає про можливі наслідки, та й зрештою похилий вік, готуються до відходу. Та Господня воля! Перед операцією не вдається провести останнього якісного обстеження. Наступають довгі вихідні, пов’язані  з травневими державними святами. Маму забираю на вихідні додому. За цей час вдається домовитись про аналогічне обстеження в проктологічному відділенні  Львівської обласної клінічної лікарні.  Сімʼя вкотре перебуває у великому нервовому потрясінні… Черговий виток: молитви, молитви й молитви до Господа, отця Петра й М. Чарнецького; сповіді, причастя, літургії за здоровʼя; чергове поглиблення у вірі й навернення до Господа. На цей раз діагноз не підтверджується!.. А який  інтенсивний етап підготовки до операції передував цьому?!! Мама видужала.

    Пʼятий випадок трапився майже рік тому, у листопаді 2011 р., коли мама була госпіталізована до Стебницької міської лікарні. Туди прибула своїми ногами, але вранці через обірвання легеневого тромба впадає в коматозний стан. Лікарі (М. Петрик, І. Ямелинець та ін.) виносять однозначний вердикт: за час їхньої кількадесятилітньої лікарської  практики не вдавалося ще нікого вивести з такого стану. Старша дочка на трьох вітрах (попутнім транспортом, практично за одну добу  ‒ чи могло це статися без волі Божої?) прибула з Італії з надією застати матір живою.  Я також,  перериваючи відрядження, повертався терміново з Києва, перебуваючи цілу дорогу в молитві до Отця Небесного, отця Петра та єпископа Миколая Чарнецького, знаючи, що  він був особливо почитаним  самим отцем Петром. Родина готувалася до відходу матері в засвіти. Отець Михайло Бучинський, парох нашої парохії, на наше прохання, із самого ранку виконав священичі обов’язки (єлеєпомазання та вділення святих тайн). Усупереч людській логіці й людському розуму, Божа ласка вкотре спочила на нашій родині, потверджуючи чудодійну силу зцілення нашої матері, отриману через посередництво, у першу чергу, отця Петра. Мені важко сказати, чому саме на мою матір і сімʼю  випала свята місія практичного втілення Господньої сили і волі тут, на землі.

     Прикладів чудодійної сили, яка проявлялася за посередництва отця Петра, що стосується моєї родини й інших людей, знаю декілька. Сподіваюся на милість Господа Бога, що мій спогад стане однією з цеглинок у підмурівку беатифікаційного процесу отця-мітрата Петра Герилюка-Купчинського. Переконаний, що я один із величезної кількості віруючих, котрі знали,  любили, шанували, дбали за отця, вірили і вірять у чуда, здійснювані за Його участю чи посередництвом, моляться до нього в надії нових чудес для себе і своїх найближчих, а також і за нього, щоб Усевишній якнайшвидше прославив Його на Землі славою святих.

     Місце, де спочиває отець Петро, стало місцем паломництва, надії, щирої молитви, любові, духовного та фізичного оновлення. Це місце, на якому по-особливому сприймаються духовна велич поетичних рядків Митрополита Іларіона, що так суголосні сутності отця Петра у його земному бутті і в Божих засвітах:
Я чую Бога кожним рухом
І в кожнім звуці чуткий Він,
І чую серцем. Чую духом
Його в природі тихий дзвін.
Я Бога серцем і душею
Любовно чую й пізнаю,
А ум істотою своєю
Не бачить Бога і в Раю.

К. Іваночко

05.11.2012р.


Категорія: Релігія | Додав: Адміністратор (03.12.2012) | Автор: К. Іваночко
Переглядів: 1884 | Рейтинг: 5.0/3 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]